Національний парк Меса-Верде був заснований у 1906 році для збереження археологічної спадщини предків племені пуебло, які мешкали тут понад 700 років тому, з 600 по 1300 роки нашої ери. Сьогодні парк захищає близько 5 тисяч відомих археологічних пам’яток, у тому числі 600 скельних будинків. Це унікальне місце внесене до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і є одним з найвідоміших і найкраще збережених у Сполучених Штатах.
Виняткові археологічні пам’ятки (які раніше називали руїнами) ландшафту Меса-Верде красномовно свідчать про історію та давні культурні традиції корінних американців. Вони є графічним зв’язком між минулим та сьогоднішнім життям народів пуебло на південному заході Америки. Предки народу пуебло (також відомі як Анасазі) збудували ці помешкання на скелях наприкінці XII — на початку XIII століття. Крім того, багато доісторичних сіл та археологічні знахідки, зроблені на вершинах гори, пов’язані з доісторичним минулим Північної Америки.
Найвідоміше та найцікавіше місце парку Меса-Верде – скельні будинки. Проживши на вершині гори близько шестисот років, предки пуебло почали зводити під скелями Меса-Верде будівлі — від однокімнатних складських приміщень до цілих сіл, в яких налічувалося понад 150 кімнат. Десятиліття розкопок і кропіткої дослідницької роботи, як і раніше, залишають багато питань без відповіді, але вони показали нам, що стародавні пуебло були відмінними майстрами, навички та вміння яких допомогли їм вижити.
Полювання, збиральництво та вирощування сільськогосподарських культур, таких як кукурудза, боби та кабачки, були основними заняттями стародавнього народу.
Сильна посуха, що тривала з 1130 по 1180 рік, призвела до швидкого зменшення чисельності жителів у багатьох частинах басейну річки Сан-Хуан, особливо в каньйоні Чако. Люди стали все більше мігрувати у Меса-Верде, що призвело до значного зростання населення в цьому районі і стало причиною появи набагато більших поселень із населенням від шести до восьмисот чоловік. Це обмежувало мобільність мешканців Меса Верде, котрі змінювали місце проживання залежно від того, де вирощували собі їжу. Людей побільшало, і вони все більше і більше сил змушені були вкладати у сільське господарство. Зростання населення також призвело до масової вирубки дерев, що спричинило скорочення ареалу існування для багатьох видів диких рослин і тварин, на які покладалися жителі Меса Верде. Так ще більше посилилася їхня залежність від одомашнених культур, схильних до посухи.
До 1285, після періоду соціальної та екологічної нестабільності, викликаної серією суворих і тривалих посух, люди покинули цей район і рушили на південь в райони Арізони та Нью-Мексико, включаючи Ріо-Чама, плато Пахаріто та Санта-Фе.
Сьогодні Національний парк Меса-Верде дає нам унікальну можливість на власні очі побачити стародавні житла та поринути в унікальну атмосферу первісного життя. Для любителів піших прогулянок тут облаштовані маршрути, які дозволяють насолодитися красою цієї місцевості.
