Палац Бенрат – одне з головних визначних місць Дюссельдорфа. Ця елегантна, багато прикрашена резиденція в стилі бароко з її широкими, бездоганно доглянутими регулярними садами є частиною маршруту більшості відвідувачів міста і ніколи не розчаровує. Бенрат, хоч і менший за розміром, ніж багато інших європейських палаців того часу, є чудовим зразком архітектури періоду пізнього бароко (XVIII століття).
Палац був зведений для курфюрста Пфальца та Баварії Карла-Теодора та його дружини, графині Елізабет Огюст Зульцбахської. Керував роботами ландшафтний архітектор Ніколя де Пігаж. Будівництво почалося у 1755 році та було завершено у 1770 році. Комплекс у Бенраті було запропоновано для внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Навіть зовні палац Бенрат є вражаючим ансамблем. Головна будівля оточена двома арочними симетричними крилами, в яких спочатку розміщувалися слуги. Вони частково оточують круглий ставок на півночі. З південного боку знаходиться довгий прямокутний дзеркальний ставок Шпігельвейхер. Від старого замку, який раніше стояв посеред довгої прямокутної ставки на південній стороні палацу, зберігся лише один із флігелів для прислуги, так звана Стара оранжерея.
На момент будівництва передбачалося, що у резиденції проживатиме графиня. Можливо, цим пояснюються жіночні рожеві відтінки палацу, великі клумби, фонтани та багато прикрашені сади. Однак кажуть, що вона ніколи не відвідувала палац, оскільки ненавиділа курфюрста через його зв’язки з іншими жінками і через те, що він став батьком кількох позашлюбних дітей. Однак ця частина історії оповита суперечками, і багато хто вважає, що графиня справді жила тут, але недовго. Отже палац іноді використовувався Карлом Теодором як мисливський будиночок, але в більшості інших випадків залишався під опікою слуг.
Через кілька років після смерті курфюрста у 1799 році палац був захоплений французькими революційними групами. Протягом наступних кількох років резиденція неодноразово разів переходила з рук до рук: герцог Баварії Вільгельм і маршал Йоахім Мюрат провели тут кілька років. За Віденським договором, підписаним у 1815 році, палац було передано прусам. У ньому проживали імператорські та королівські сім’ї, поки у 1911 році комплекс не став державною власністю.
Під час Другої світової війни палац Бенрат постраждав, як і більшість інших будівель Дюссельдорфа, але згодом був відновлений. З 2002 року тут працюють два музеї – музей європейського садового мистецтва у східному крилі та Музей природної історії у західному крилі. Палац оточений барочним мисливським парком з діагональними алеями, що перетинаються.
