Чарівний та розкішний палац Келуш розташований на півдорозі між Лісабоном та Сінтрою. Це сприяє тому, що туристи часто не звертають на нього уваги. Якщо ви все ж наважитеся включити резиденцію у свій маршрут, то будете приємно здивовані вишуканістю інтер’єрів та захоплюючою історією. Комплекс є одним із найчудовіших прикладів гармонійного зв’язку ландшафтного дизайну та палацової архітектури в Португалії.
Палац ілюструє навколишню атмосферу та спосіб життя королівської родини та португальського двору у другій половині XVIII століття та на початку XIX століття. Крім того, тут можна простежити, як розвивалися модні тенденції в цей період, відзначений бароко, рококо та неокласицизмом, звертаючи особливу увагу на велику історичну значущість у переході від Старого режиму до лібералізму.
Королівський палац Келуш датується 18 століттям. Він був побудований як літня резиденція дона Педро де Браганса, майбутнього короля Педро III, і став однією з останніх великих будівель у стилі рококо, зведених у Європі
Будівництво палацу розпочалося у 1747 році за проектом архітектора Матеуса Вісенте де Олівейра. Незважаючи на те, що він набагато менший, його часто називають португальським Версалем.
Тронний зал — найвеличніше приміщення палацу Келуш. Його будівництво почалося після одруження короля Педро III на його племінниці, майбутній королеві Марії I
Після смерті короля Педро у 1786 році резиденція стала місцем ув’язнення королеви Марії I, яка збожеволіла. Після пожежі в палаці Ажуда у 1794 році палац Келуш став офіційною резиденцією монархів. Тут жив принц-регент, майбутній король Жуан VI, доти, доки королівська родина не втекла до Бразилії в 1807 через французькі вторгнення.
Стриманість зовнішніх фасадів палацу контрастує зі старанно продуманими, зверненими всередину фасадами, які продовжуються витонченими партерами із самшиту, обрамленими шістнадцятьма гектарами садів. Сади витягнуті вздовж основних осей, пожвавлених фонтанами, та прикрашені статуями, натхненими класичною міфологією
З 1826 палац Келуш поступово втрачав популярність у португальських правителів. Після серйозної пожежі 1934 року, яка знищила внутрішню частину палацу, пам’ятник був ретельно відреставрований і зараз відкритий для відвідування.