Королівський замок Ракконіджі веде свою історію з кінця XII століття. Тоді це була офіційна резиденція Каріньяно – однієї з гілок Савойського Дому, і одна з резиденцій Королівського дому Савойї, яка була включена сьогодні до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Спочатку комплекс належав маркізу Салуццо, згодом князям Акаха, а в 1605 став власністю Савойського дому. Його розширення та перетворення на аристократичну резиденцію розпочалося під керівництвом відомого архітектора Гваріно Гваріні.
Королівський замок Ракконіджі, розташований в однойменному містечку неподалік Турина, протягом століть був будинком принцев та королів. Сьогодні це відомий і дуже відвідуваний музейний центр, який є частиною комплексу резиденцій Савойського дому у П’ємонті та включений до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Перші згадки про замок відносяться приблизно до 1000 року, коли Бернардіно Сузький перебудував старовинну садибу, залишивши її згодом монахам-цистерціанцям. Пізніше, у 16 столітті, комплекс став власністю герцогів Савойського дому. 1630 року герцог Карл Еммануїл I подарував його своєму племіннику Томасу Франциску, засновнику гілки Каріньяно Савойського дому. У той час замок був високою квадратною цегляною фортецею, обнесеною ровом, з чотирма кутовими вежами і високим донжоном з одного боку.
Син Томаса, Емануеле Філіберто, наприкінці XVII століття доручив Гваріно Гваріні перетворити фортецю на резиденцію для відпочинку. Архітектор збудував нинішню центральну частину, де знаходився двір, додавши дах у вигляді пагоди. Дві північні вежі були замінені павільйонами з купольним дахом та ліхтарями з білого мармуру. Були створені і сади у французькому стилі, з яких відкривається краєвид на замок. Їх спроектував знаменитий французький ландшафтний архітектор XVII століття Андре Ленотр, відомий тим, що створив легендарні сади Версаля.
Paolopiglione, via Wikimedia Commons (CC BY-SA 3.0)
Наприкінці XVIII століття Людовіко Луїджі Вітторіо Каріньяно наказав оновити інтер’єри та збільшити дві південні вежі. Він також додав ліпнину та інші неокласичні прикраси, замовив великі сходи та новий вхід із чотирма коринфськими колонами та трикутним фронтоном.
Згодом Чарльз Альберт Каріньяно, який згодом став королем Сардинії, розширив і прикрасив замок, щоб продемонструвати грандіозність свого правління. Його придворний архітектор Ернесто Мелано розширив стародавню квадратну структуру навколо центральної частини, додав два бічні корпуси, з’єднані з фасадними павільйонами, а також ще одні сходи з південного боку.
У 1904 році в замку Ракконіджі народився останній король Італії Умберто II. Отримавши замок в якості весільного подарунку у 1930 році, він приступив до встановлення в ньому сімейної галереї з близько 3000 картин та історичних документів про Туринську плащаницю.
1980 року замок Ракконіджі викупила держава. Комплекс, що знову відкрився у 1994 році, здебільшого можна відвідати, незважаючи на те, що він піддається постійним консервативним реставраціям, спрямованим на збереження структури і відновлення колишньої слави. Сьогодні це одна з резиденцій Савойського дому, що найбільш добре збереглася, яка славиться великою колекцією меблів, картин і предметів інтер’єру, а також постійно є місцем проведення культурних заходів.
