Мец — захоплююче місто, яке вражає багатою історією, а також природною та архітектурною спадщиною. Він ідеально розташований на перетині римських військових доріг Реймс-Страсбург та Трір-Ліон і був заселений вже у римську епоху. На той час Мец називався «Диводур», що означає «свята фортеця медіоматриків».
До приходу римлян тут було головне поселення кельтського племені медіоматриків (скорочено Меттіс), від якого і походить нинішня назва Мец.
У ІІ столітті н.е. Мец був процвітаючим та багатим містом з населенням 40 тисяч чоловік, що більше за Лютецію (Париж). Тут навіть був один із найбільших амфітеатрів римського світу, що вміщує 25 тисяч глядачів.
За часів античності місто та його виноробні громади, що перебували на перетині доріг, процвітали. Тут активно будували вілли, термальні купальні, акведуки та церкви
Цікава спадщина римського минулого Меца знаходиться за кілька кілометрів від околиці міста. Це рештки акведука від Горзе до Меца. Таке велике місто з його лазнями, фонтанами та торгівлею вимагало ефективної системи водопостачання. Маршрут водної системи протягнувся на 22 кілометри, зв’язавши джерело Горзе з Мецем.
Легенда міста Мец
Як перехрестя основних римських шляхів, Мец був відкритий для нових релігійних ідей, таких як християнство. З церквами Реймса та Тріра в місті була одна з найстаріших християнських громад у Північній Галлії. Вважається, що християнська віра поширилась у Меці близько 280 р. н.е. з першим єпископом міста, святим Климентом. За переказами, він був посланий не лише звернути жителів у нову віру, а й позбавити місто від Грауллі – дракона, який наводив жах на місцеве населення. Гігантська рептилія, яка не могла ходити землею через свої короткі ноги, жила в руїнах римського амфітеатру. Це місце кишіло безліччю змій. Особливо вражало тіло дракона, вкрите зелено-коричневою лускою, крізь яку не могла пробити жодна стріла. Якось дракона бачили, коли він летів над дахами міста. Він шумно розмахував зазубреними крилами, сяяв червоними очима і видихав вогонь із сіркою.
Огидне чудовисько влаштовувало бенкети, поїдаючи ночами необережних людей. Не дивно, що він дуже любив молодих дівчат! Ніщо не могло його здолати. Здавалося, він нічого не боявся, окрім води. Прибувши в регіон проповідувати Євангеліє язичникам, святий Климент вважався Спасителем, який міг допомогти місцевим позбутися проклятого дракона.
Святий Климент був так зворушений, що вирішив дати відсіч чудовисько у його притулку, в амфітеатрі. Він зіткнувся з драконом і подивився йому у вічі. Накинувши на шию гаду свою накидку, Климент потягнув величезну рептилію до річки Сей та кинув у неї чудовисько. Кажуть, що вода довго кипіла, поки Грауллі намагався з неї вибратися. Але він так і не зміг розправити крила, і назавжди помчав у вир.
Після смерті короля Хлодвіга у 511 році Мец став столицею Австразійського королівства. Меровінги перебували на троні в Меці до кінця 8 століття. В епоху Каролінгів місто стало церковним центром: єпископ правив звідси до 13 століття. Буржуазне повстання звільнило місто від єпископської влади у 1234 році. Мец став вільною республікою під протекторатом Священної Римської імперії.
Після франко-німецької війни 1870 року Мец, так само як Страсбург і Кольмар, став німецьким містом і до моменту закінчення Першої світової війни перетворився на центр багатої промислової провінції, ріс і модернізувався. Для перевезення вугілля та металу з рудників Мозеля, а також для покращення пересування солдатів та мандрівників у Меці було збудовано новий залізничний вокзал, який сьогодні класифікується як історична пам’ятка.
Місту пощастило залишитися осторонь конфліктів, що вразили Європу в сучасну епоху. Завдяки цьому тут збереглася більша частина історичної спадщини: близько сотні пам’яток свідчать про багате минуле Меца – від римської доби і до наших днів.