Свого часу північна Іспанія зазнала дуже сильного впливу індіанців. Особливо це помітно в Кантабрії та Астурії, архітектура яких славиться своєю неповторною величчю. Не дивно, що в одному з найкрасивіших міст Кантабрії народився Антоніо Лопес-і-Лопес, перший маркіз Комільяс. Саме цей успішний бізнесмен сприяв будівництву розкішного палацу Собрельяно та соборної капели-пантеону, що знаходиться поруч.
На погляд може здатися, що палац Собрельяно зійшов зі сторінок романтичних жахів По, Беккера чи Шеллі. Його неоготичне планування разом із модерністськими деталями створює приголомшливий ансамбль. Спорудження будівлі розпочалося на початку вісімдесятих років XIX століття під керівництвом Джоана Марторелля – архітектора з Барселони, який був одним із колег Антоніо Гауді. Він розробив дизайн, натхненний англійською готикою 16 століття, що ідеально вписався в зелену та сільську атмосферу Кантабрії.
В інтер’єрі палацу, креативно прикрашеного елементами класичної готики, можна побачити фойє та подвійні мармурові сходи, освітлені сонячними променями, які проникають через вітражі, що створює майже ідеальний геометричний план поверху.
Великий зал був спроектований як церемоніальна приймальня, і згодом його стіни були розписані фресками Едуардо Льоренса, що складаються з різних сцен, які показують внесок маркіза Комільяса в іспанську історію.
В оздобленні кімнат елегантно поєднуються камінь та дерево, а численні вітражі створюють незвичайне освітлення, яке особливо чарівно виглядає на парадних сходах.
Антоніо Лопес-і-Лопес так і не побачив завершеним ані палац, ані семінарію, яка зрештою стала Папським університетом. Єдине, чим він зміг насолодитись за життя – це каплиця-пантеон, яка, незважаючи на свої невеликі розміри, схожа на собор. ЇЇ мета, окрім власне проведення релігійних служб, полягала у тому, щоб стати місцем вічного упокоєння 1-го маркіза та його родини. Їхня усипальниця також була спроектована Джоаном Мартореллем та завершена у 1881 році.
